Тема: «Твори добро –
бо ти людина!»
Мета: Виховувати повагу до
людей похилого віку, любов і шану, увагу до одиноких, самотніх жителів, почуття
доброти та милосердя; викликати в дітей
співчутливе ставлення до знедолених, немічних, стареньких, прагнення їм допомогти.
Обладнання: Вислови про добро,
картинки із зображеннями добра,
«Герб Щастя та добра»
Хід виховного заходу
Учитель: Дорогі діти! Сьогодні ми відзначаємо тепле свято - День
людей похилого
віку. Та запросили у гості сьогодні тих людей, яких об'єднує не вік, а високе почесне
звання– бабуся та
дідусь! Ми зібралися великою
родиною, щоб
вітати й вшановувати найрідніших, найближчих вам людей.Зараз
ви ще молоді, повні сил, енергії, перед вами довге, яскраве життя. Поки ми
молоді, старість бачиться нам такою далекою і навіть неможливою. Вам здається,
що ви завжди будете молоді, але… Роки минають швидко і в якусь мить людина
починає розуміти, що вона поповнює ряди бабусь та дідусів.Україна – найстаріша країна
Європи: частка осіб похилого віку у зіставленні з іншими віковими групами – в
нашій країні найзначніша. За даними інституту геронтології в Україні нині до
1,5 млн. людей, чий вік перевищив 80 років. Але за традиціями українського
народу споконвіку збереглася звичка наділити прохаю чого, прихилити подорожнього,
надати допомогу немічному, порятувати хворого чи каліку, заступитися за
беззахисного і скривдженого. Так що ж потрібно зробити для того, щоб ці згадані
добрі звички і традиції, оте всенародне милосердя зберегти на віки? Напевне,
треба менше говорити про добро, а просто виявляти милосердя до тих, хто бажає
підтримки. Крім милосердя, є в світі й
інші людські почуття – любов, прощення. Їх не придбаєш у магазині, їх ні в кого
не позичиш, але їх потрібно не тільки проявляти на словах до своїх дідусів та
бабусь, а й на ділі.
Учень:
Люди милі, як же
добре.
Що в мене є бабуся.
Богу милосердному за неї молюся!
Дай їй, Боже, здоров'я,
Сили і наснаги.
Дай ти їй талану,
Мужності і відваги.
Бо кожного ранку -
Встатище до світанку.
Всіх нагодувати,
Обшити, обв'язати.
І при цьомуще треба
Словом усіх привітати;
Когось приголубити,
А комусь підказати,
Як краще по життюіти.
Правильно стежину свою
віднайти.
Вчитель: дідусь, бабуся – після
тата і мами – це найдорожчі люди. Вони мудрі, бо прожили вдвічі більше за ваших
маму і тата. Ви для них – онучата, пташенята, ластів'ята. Ви дуже любите їх.
- А
чи слухаєтесь їх? Чи виконуєте їх поради? Не завжди. Чому? Вони не сучасні? Не
завжди вас розуміють? (відповіді учнів)
- А
тепер запитаємо в бабусь і дідусів
-
Чи слухаються вас онуки?
-
Чим ви можете підтвердити?
«Етичний
практикум»
Розглянемо
ситуацію:
Мене
виховувала бабуся. Часто однокласники сміялися з моїх нових речей, бо речі мої
були не зовсім сучасними, адже вибирала їх зі мною бабуся. Часто я за це на
бабусю сердилася. А зараз я доросла, маю своїх дітей, але мені не вистачає дуже
бабусі, її порад. Вона померла, благословивши мене на подружнє життя…
Давайте
обговоримо цю ситуацію. Це можливо в
житті? Чому внучка могла сердитися? Чи простила внучка бабусю? Коли? А чи не
пізно це?
(Відповіді
учнів)
Учитель: Розкажіть, як ви дорожите
своїми бабусями? Як вони вам допомагають кожного дня?
Учень:
Скільки
в бабусеньки з нами турбот:
Варить
бабуся нам добрий компот,
Треба
і шапочки теплі в'язать,
Казку
веселу всім нам розказати.
Скільки
в турботах різних умінь!
Рідна
бабусенько, сядь, відпочинь!
Учень:
Зовсім
не старі, бабусі наші,
Нам
вони подружки наші старші.
Скільки
буде два і два,
Звідки
острів і трава,
І в
барліг ведмідь заліз навіщо,
Де
снігуронька живе,
Як
літак між хмар пливе,
Нам
бабусі можуть відповісти.
Вчитель: На жаль, діти, є ще бабусі
й дідусі, які проживають самотньо. Діти й онуки їхні далеко, рідко провідують
стареньких. А часто буває, що віддають своїх літніх батьків в інтернати для
людей похилого віку. В інтернатах добре, але їхні очі сповнені смутку й печалі.
Вони завжди виглядають своїх дітей, онуків. Сподіваються, що ті приїдуть хоча б
провідати їх.
Самотність…
Вона існує через нашу байдужість і жорстокість тих, хто живе поруч з нами, хто
повинен доглядати своїх рідних. На жаль, старенькі люди часто бувають
одинокими. Яка доля чекає на них? Зараз послухаємо притчу про
В.О.Сухомлинського про одиноку бабусю Орисю (Бут Юля зачитує)
Міні-дискусія
Вправа «Уявний мікрофон»
Творча хвилинка «Немолоді й
молоді»
Вчитель: На жаль, час невпинний, і
наші рідні, доживши до певного віку, повільно ідуть із життя, заповідаючи нам
жити по совісті
Пісня
«Легенда про матір»
Вчитель: Хочеться вірити, що ніхто
з вас не забуде своїх батьків, бабусь, дідусів, тоді, коли до них прийде
старість, бо ж усі ми повинні пам'ятати
Учень
Є закони природи нетлінні
Для людей, для птахів, для трави
Ви простіть нас байдужих, ми винні
Будем ми ще старими, як ви.
Разом: Щиро всім бажаєм щастя від
душі
І в
нас і в вас хай буде гаразд
Щоб
ви і ми щасливі були.
Всім
серцем бажаєм вічно молодіть
До
свого сторіччя з внуками прожить.
«Створення
Герба Держави Щастя»
(Спільний
проект)
Вчитель: От і закінчилась наша
розмова. Я сподіваюсь, що всі ми станемо добрішими, милосерднішими. І ця година
доброти переросте у щоденну потребу робити добро. Всім нам нелегко у
сьогоднішній скрутний час, але пам’ятаймо, що поруч є люди, яким набагато
гірше. А ми можемо хоч на крихту покращити їхнє життя. А вам, дорогі наші
гості, щиро дякую за те, що ви прийшли на нашу зустріч. |
